Гормональна терапія різних видів раку

Гормони є сполуками, ендокринними залозами внутрішньої секреції. Однією з основних функцій — контролю зростання клітин і тканин людського організму.

Гормони продукуються у таких органах:

• яєчка (насінники) — залози чоловічої репродуктивної системи, що синтезують тестостерон;
• яєчники — залози жіночої репродуктивної системи, що виробляють естроген та прогестерон;
• гіпофіз — заліза, що виробляє лютеїнізуючий гормон, який стимулює продукцію гормонів у статевих залозах;
• надниркові залози – продукують кортикостероїди, естрогени (в постклімактеричний період), тестостерон та ряд інших гормонів;
• підшлункова залоза — синтезує інсулін та глюкагон.

Зростання певних видів злоякісних новоутворень залежить від дії гормонів. На поверхневій мембрані клітин цього утворень є рецептори, до яких приєднуються молекули гормону.

Гормональна терапія при раку дозволяє значно зменшити рівень гормону. Цього ефекту вдається досягти кількома способами:

• видалення продукуючої гормону залози;
• опромінення залози під час радіотерапії для знищення клітин, що синтезують гормони;
• застосування гормональних або інших препаратів, які пригнічують або припиняють процес вироблення гормонів, перешкоджають їх впливу на злоякісні клітини.

Метою гормонотерапії є блокування продукції гормонів та їх дії на клітини онкоутворення.

Для прийняття рішення про необхідність та доцільність проведення гормонотерапії у пацієнта береться зразок пухлинної тканини та визначається ряд показників:

• різновид поверхневих гормональних рецепторів;
• кількість цих рецепторів;
• ефективність гормонотерапії.

Чутливість пухлини до гормональної терапії визначається кількістю гормональних рецепторів. За високого рівня визначається позитивний результат тесту. При негативному тесті, коли рецепторів мало або взагалі відсутні, цей терапевтичний метод неефективний.

Для лікування гормонозалежних пухлин гормональна терапія проводиться на різних стадіях онкозахворювання. У деяких випадках на початку курсу освіта починає зменшуватися, але пізніше стає резистентним до гормонального препарату, що застосовується. При цьому можливе формування повної стійкості до засобів цієї групи або відновлення чутливості при зміні препарату.

Вирізняють кілька типів гормонотерапії, застосування яких залежить від виду злоякісної освіти, стадії захворювання, віку пацієнта, числа поверхневих гормональних рецепторів.

Існують такі види гормонотерапії:

• хірургічний – видалення залоз, що синтезують цей гормон;
• радіотерапія — за допомогою опромінення можливо зруйнувати синтезуючі гормони клітини (зупинка продукції естрогену при опроміненні яєчників, тестостерону при радіотерапії сім’яників;
• гормональна медикаментозна терапія — застосування для лікування гормонозалежних пухлин препаратів, що пригнічують продукцію гормонів або блокують їх вплив на злоякісні клітини.

При різних видах гормонозалежних онкопатологій застосовують різні медикаментозні препарати.

Гормонотерапія при раку молочної залози проводиться:

• тамоксифеном – широко застосовуваний препарат, призначається пацієнткам до появи ознак клімаксу і в постклімактеричний період. Дія заснована на блокуванні поверхневих рецепторів до естрогену;
• інгібіторами ароматази – призначається після настання у жінки менопаузи. Коли в яєчниках припиняється продукція естрогену, його незначна кількість утворюється шляхом трансформації з андрогенів. Цей процес відбувається за участю ферменту ароматази, який і блокується цією групою препаратів (летрозолом, анастрозолом, екземестаном);
• інгібіторами продукції лютеїнізуючого гормону — це гормональна сполука, що виробляється в гіпофізі, регулює активність вироблення в яєчниках статевих гормонів. При застосуванні інгібітору гозереліну жінками репродуктивного віку яєчники перестають продукувати гормони.

Прогресування цього виду онкозахворювання залежить від рівня тестостерону. Гормональна терапія раку простати проводиться за допомогою:

• антиандрогенів – при приєднанні до андрогенних рецепторів тестостерон стимулює поділ клітин злоякісної природи. Препарати цього типу прикріплюються до рецепторів та блокують їх, не даючи можливості тестостерону проникнути в пухлинну клітину. До таких засобів відносяться флутамід, бікалутамід, ципротерону ацетат;
• інгібіторів продукції лютеїнізуючого гормону – цей гормон стимулює вироблення тестостерону в сім’яниках. До препаратів, що пригнічують його синтез, відносяться гозерелін, трипторелін та лейпрорелін;
• блокатори гонадотропін-рилізинг-гормону – цей гормон синтезується в гіпоталамусі і стимулює вироблення в гіпофізі лютеїнізуючого гормону, який, у свою чергу, регулює продукцію тестостерону в яєчках. На сьогоднішній день розроблено один препарат подібної дії – дегарелікс (Фірмагон).

Деякі різновиди онкопатологій яєчників входять до числа естрогенчутливих. Ряд фахівців дотримується думки, що позитивний результат досягається при проведенні курсу тамоксифену, проте поки що немає клінічних підтверджень ефективності цього препарату. Крім тамоксифену, лікарі-онкологи досліджують вплив онкопатології яєчників летрозолу.

Під впливом жіночих статевих гормонів змінюється клітинна активність ендометрію матки. Так, прогестерон сприяє зменшенню розмірів злоякісної освіти, ефективний у разі рецидивів захворювання. Терапевтичний курс включає призначення мегестролу та медроксипрогестерон ацетату.

Штучний аналог прогестерону медроксипрогестерон застосовується у разі рецидивів онкопатології нирок. На сьогоднішній день його призначають досить рідко, оскільки помітніший позитивний ефект виходить при використанні інших терапевтичних методів. Даний засіб підходить за неможливості проведення лікування іншими способами.

Побічні ефекти гормональної терапії визначаються її видом та деякими іншими факторами. При проходженні курсу у пацієнток спостерігаються:

• найчастіше незабаром проходить. Можливі діарея або запор досить легко усуваються за дотримання дієти або прийому певних засобів. Якщо сильна діарея триває більше трьох днів, про це слід повідомити лікаря;
• симптоми клімаксу — у пацієнток репродуктивного віку під впливом гормональних препаратів можуть з’являтися ознаки менопаузи. Цей стан може бути короткочасним або тривалим. Так, прийом тингібітора лютеїнізуючого гормону викликає припинення менструацій, а застосування тамоксифену робить місячні нерегулярними і мізерними. У постклімактеричному періоді також проявляється підвищена пітливість, припливи, значне зниження лібідо та інші характерні симптоми клімаксу;
• втомлюваність;
• збільшення ваги, контрольоване помірними фізичними навантаженнями та дієтичним харчуванням;
• зменшення міцності кісткової тканини (остеопороз) – можлива поява ламкості та крихкості кісток, суглобові болі. Зміцненню кісток сприяють помірні фізичні навантаження: ходьба, біг, велосипедні прогулянки;
• головний біль;
• погіршення пам’яті;
• психоемоційні порушення – перепади настрою, депресія, плаксивість;
• стоншення та ламкість волосся;
• схильність до тромбоутворення.

Прийом гормональних препаратів викликає у чоловіків:

• еректильну дисфункцію – характерна для терапії онкозахворювань передміхурової залози, пояснюється пригніченням продукції тестостерону. На нормалізацію стану йде від трьох до дванадцяти місяців;
• підвищення ваги, що вимагає дотримання легкого дієтичного харчування та фізичної активності;
• больовий синдром;
• болючість і припухлість молочних залоз – їх поява спостерігається при призначенні бікалутаміду у високих дозах. Для усунення подібних побічних ефектів використовується тамоксифен або попереднє опромінення малими дозами;
• втомлюваність, слабкість;
• психоемоційні розлади — перепади настрою, пригніченість, депресія;
• погіршення пам’яті;
• остеопороз — підвищений ризик кісткових переломів відзначається у пацієнтів, які тривалий час приймають препарати, які блокують тестостерон. Для послаблення побічного ефекту призначається вітамін D, препарати кальцію. Також чоловікові рекомендується відмовитися від куріння та частого вживання алкогольних напоїв, стежити за достатньою фізичною активністю.