Рак печінки. Про захворювання

Багато пацієнтів та їхніх родичів витрачають час (1-6 міс.), намагаючись самостійно розібратися у своїй хворобі та варіантах лікування.
Час в онкології це головний ресурс: чим раніше розпочато лікування – тим кращий прогноз.
Читайте, дізнавайтеся, АЛЕ, не втрачайте час!
Знайдіть лікаря, якому довіряєте та починайте лікування!

Чоловіки схильні до цього виду онкозахворювань набагато більше, ніж представниці жіночого населення планети. Як правило, рак печінки діагностується у хворих старше п’ятдесятирічного віку.

Доведено, що основними факторами, що сприяють розвитку цього онкозахворювання, є вірусні гепатити В та С — протягом двох десятиліть ГЛР виникає у 75-80% людей із хронічними формами гепатитів. Патологічні зміни спричинені негативним впливом вірусів на будову та функції гепатоцитів.

Також до причин патології належать:

• цироз;
• камені в жовчному міхурі;
• цукровий діабет;
• гемохроматоз;
• паразитарні інфекції;
• зміни печінки, викликані частим вживанням спиртних напоїв;
• гепатит, зумовлений прийомом медикаментів;
• сифіліс;
• вплив канцерогенних сполук (афлатоксин, що виробляється пліснявим грибком, що міститься в харчових продуктах, промислові відходи, фармацевтичні препарати).

Онкоутворення печінки поділяються на кілька груп:

• що розвиваються з гепатоцитів (гепатоцелюлярна карцинома);
• які виникають при злоякісному переродженні епітеліальних клітин жовчних проток (холангіоцелюлярний рак);
• змішані (гепато-холангіоцелюлярний рак);
• онкоутворення неепітеліальної природи.

первинний рак, що діагностується у незначної кількості пацієнтів, також поділяється на макроскопічні форми:

• вузлова – зустрічається у 65-80% пацієнтів з подібним діагнозом, відрізняється незначним розміром пухлинних вогнищ, виявляється у поєднанні з цирозом та збільшенням печінки;
• масивна — неоплазія досягає великих розмірів, локалізована у правій печінковій частці, цироз визначається рідко;
• дифузна – зустрічається в поодиноких випадках, не супроводжується гепатомегалією, атрофічний цироз поєднується зі структурними порушеннями органу.

Незважаючи на те, що цей вид онкопатології вважається рідкісним, у ньому також виділяють кілька гістотипів, що в свою чергу поділяються на підтипи за ступенем диференціювання.

• Гепатоцелюлярний (печінковоклітинний) рак печінки – діагностується у 55-60% випадках цього виду онкології. Джерелом є клітини печінкової паренхіми. Агресивний, схильний до метастазування.
• Холангіокарцинома (холангіоцелюлярний рак печінки) – становить близько 18-20% всіх випадків онкопатології печінки. Розвивається при злоякісному переродженні епітелію жовчних проток. Протікає вкрай важко через перекриття пухлинними тканинами жовчних проток, що викликає механічну жовтяницю.
• Гепато-холангіоцелюлярний (змішаний) рак печінки – зустрічається не частіше, ніж у 3-5% випадків, поєднує ознаки перших двох гістотипів.

У поодиноких пацієнтів діагностуються такі гістотипи, як:

• трабекулярний;
• ацинозний;
• тубулярний;
• солідна;
• гепатобластома;
• світлоклітинний.

Гепатоцелюлярний рак печінки (ГЛР) ділиться на стадії за системою TNM, причому описуються такі показники:

• Т (первинне новоутворення):
  – Тх – недостатньо інформації для оцінювання;
  – Т0 – первинне новоутворення не виявляється;
  – Т1 – солітарне новоутворення, не виявляється судинна інвазія;
  – Т2 – солітарне новоутворення розміром не перевищують 5 сантиметрів, не виявляється судинна інвазія;
  – Т3А – множинні неоплазії розміром більше 5 сантиметрів, не виявляється судинна інвазія;
  – Т3В – будь-якого розміру солітарне новоутворення або множинні неоплазії, інвазія магістральних печінкових судин;
  – Т4 — одне або кілька новоутворень, залучення до злоякісного процесу сусідніх органів, прорив очеревини.
• N (регіонарні лімфатичні вузли):
  – Nх – недостатньо інформації для оцінювання;
  – N0 – не виявлено метастатичного ураження регіонарних лімфовузлів;
  – N1 – виявлення метастатичних вогнищ у регіонарних лімфовузлах.
• М (віддалене метастазування):
  – Мх – недостатньо інформації для оцінювання;
  – М0 – не виявляються метастази у віддалених органах;
  – М1 – наявність метастатичних вогнищ у віддалених органах.

Поділ по стадіях представлений у таблиці:

Найчастіше використовується класифікація гепатоцелюлярного раку за барселонською системою (BCLC). У цьому враховуються поширеність злоякісного процесу, функціональність печінки, загальний стан пацієнта.

За цією системою виділяється п’ять стадій:

• BCLC 0 (дуже рання) — солітарна неоплазія діаметром менше 2 сантиметрів.
• BCLC А (рання) — солітарна неоплазія печінки будь-яких розмірів або не більше трьох вузлів діаметром до 3 сантиметрів, злоякісний процес не торкається магістральних печінкових судин та прилеглих органів. Загальний стан пацієнта задовільний, характерних скарг відсутні.
• BCLC (проміжна) — множинні новоутворення в печінці, без виражених симптомів, відсутність інвазії макросудин, задовільний загальний стан, компенсований цироз.
• BCLC С (поширена) — з’являються характерні ознаки ГЛР, що зумовлюють погіршення стану пацієнта, новоутворення будь-яких розмірів, наявність або відсутність макросудинної інвазії та поширення злоякісного процесу за межі органу, цироз.
• BCLC D (термінальна) – яскраво виражені симптоми, декомпенсований цироз, значне погіршення загального стану. При незначному розмірі (менше 5 сантиметрів) солітарної неоплазії або не більше трьох вогнищ розміром максимум 3 сантиметри допустима трансплантація печінки.

На початку захворювання симптоми раку печінки часто приймають за прояви запальних патологій печінки та жовчного міхура. При цьому пацієнти пред’являють скарги на високу стомлюваність та слабкість, втрату маси тіла, відчуття тяжкості у правому підребер’ї та епігастральній ділянці. Також регулярно виникають нудота з нападами блювання, кишкові розлади (діарея та запори).

При подальшому прогресуванні онкопатології пухлина печінки збільшується в розмірах, що тягне за собою розтягування та деформацію печінкової капсули, розвиток запалення та обумовлений цим больовий синдром. Збільшена печінка набуває бугристої структури, шляхом пальпації через стіну очеревини вдається промацати пухлинний вузол. Порушення відділення жовчі стає причиною жовтяниці, сверблячки деяких ділянок шкіри, придбання каловими масами світлого, а сечею темнішого, ніж у нормі, відтінку.

Рак печінки 4 стадія характеризується значним погіршенням стану, асцитом, появою важких форм анемії, виражених судинних сіток, носових, шлункових і кишкових кровотеч, що регулярно повторюються. На заключних етапах спостерігається озноб та підвищення температури, резистентне до медикаментозної терапії.

Дуже часто метастатичні вогнища в печінці виявляються на розвинених стадіях злоякісного процесу в інших органах (так званий метастатичний рак печінки). Це відбувається внаслідок активного кровообігу у печінці.

При локалізації в печінці первинної пухлини метастази виявляються в регіонарних лімфатичних вузлах, легенях, хребті, головному. у поодиноких випадках – у міокарді. Розповсюдження метастазів відбувається такими шляхами:

• лімфогенний – по лімфатичних судинах;
• гематогенний – по кровоносних судинах;
• імплантаційний – шляхом проростання тканин.

Попередній діагноз ґрунтується на оцінці зовнішніх змін, помітних при поверхневому огляді (гепатомегалія, жовтяниця, виявлення пухлинного вузлика при пальпації зони підребер’я, підшкірна сітка судин). Для уточнення діагнозу лікар направляє пацієнта на ультразвукове дослідження черевних органів, КТ та МРТ.

Крім того, проводиться лабораторний аналіз крові, дослідження на інфікування пацієнта гепатитами В і С. Про перебіг даного виду онкопатології свідчить високий вміст альфа-фетопротеїну (АФП) — сполуки, що становить онкомаркери печінки.

Для оцінки стану віддалених органів проводиться рентгенографічне обстеження органів грудної клітки, гастродуоденоскопія, сцинтиграфія кісток, ЕКГ.

З метою ранньої діагностики захворювання, представникам груп ризику слід раз на півроку проходити УЗД та визначати вміст АФП. Якщо виявляється, що рівень перевищує 25 нг/мл, пацієнта направляють на КТ чи МРТ. До людей з підвищеною ймовірністю розвитку онкопатології печінки належать:

• інфіковані вірусами гепатиту В і С (хворі та носії);
• люди, у близьких родичів яких діагностувалися онкозахворювання;
• пацієнти з цукровим діабетом.

Хворих та їхніх близьких цікавить питання, яка тривалість життя при раку печінки?

Показник п’ятирічного виживання дорівнює:

• 1-3 стадія (неоплазія локалізована межами органу) – 15-30%;
• стадія 3С і 4А (до патологічного процесу залучені прилеглі органи, порушені регіонарні лімфовузли) — 5-10%;
• стадія 4В (віддалене метастазування) – 2-3%.

При оперативному видаленні первинного онкообразования цей показник становить трохи більше 20%, тоді як у разі неоперабельності пацієнта смерть настає, зазвичай, пізніше чотирьох місяців після виявлення патології.