Гостра кишкова непрохідність при онкологічних захворюваннях

Одне з найпоширеніших загрозливих життю хворого на ускладнення онкопатологій — кишкова непрохідність, що розвивається в результаті злоякісних новоутворень кишківника та інших черевних органів.

При гострій формі непрохідності кишківника за короткий проміжок часу припиняється нормальне переміщення їжі, що перетравлюється. За відсутності своєчасної кваліфікованої лікарської допомоги більшість пацієнтів помирають.

• Класифікація патології
• Кишкова непрохідність: причины
• Непрохідність кишківника: симптоми
• Чим небезпечне порушення?
• Непрохідність кишківника: лікування

Залежно від причин розладу захворювання поділяється на наступні різновиди:

• механічна перешкода, до цієї групи належать спастична та паралітична форми патології;
• механічна кишкова непрохідність — до цього різновиду належать странгуляційна кишкова непрохідність (при утиску або завороті кишківника), обтураційна та змішана (спайкова кишкова непрохідність ) форми.

Різна локалізація перешкоди пояснює поділ кишкової непрохідності на дві форми:

• тонкокишкова (до 70% випадків)
• товстокишкова (близько 30% випадків)

За виразністю порушення виявляється:

• часткова непрохідність кишківника — проявляється у значному обмеженні просування кишкового вмісту (при здавлюванні злоякісним новоутворенням вільним може залишатися лише кілька міліметрів просвіту кишки);
• повна непрохідність.

Гостра непрохідність включає кілька стадій:

• 1-я стадія («ілеусного крику») – протягом 2-12 годин після виникнення порушення пацієнт відчуває сильний біль;
• 2-я стадія — триває від 12 години до півтори доби, біль вщухає, спостерігається відсутність дефекації, здуття живота, затримка газів;
• 3-я стадія – розвивається перитоніт, різко порушуються гемодинамічні показники.

Виникнення різних видів обумовлено різними факторами:

• спастична — причиною є обумовлений різноманітними причинами рефлекторний кишковий спазм;
• паралітична непрохідність кишківника — викликана паралічем кишківника, що є наслідком перитоніту, травм, отруєнь та інших патологічних станів;
• механічна — злоякісні новоутворення кишківника та черевних органів (обтураційна), заворот кишок, утиск грижі (странгуляційна), переїдання після тривалого утримання від їжі, значне зростання показників внутрішньочеревного тиску.

Будь-яка форма цього порушення проявляється інтенсивним больовим синдромом, блюванням, затримкою або повною відсутністю випорожнень.

Переймоподібний больовий синдром не залежить від вживання їжі, відрізняється періодичністю та пов’язаний з перистальтикою кишківника. При спазмі біль посилюється, стає нестерпним, пацієнт прагне сісти навпочіпки, прийняти колінно-ліктьову позу. Коли біль досягає піку, помітні ознаки шокового стану: хворий блідне, у нього спостерігається пітливість, знижується артеріальний тиск, розвивається тахікардія.

Характерним симптомом є блювання. При ураженні тонкого кишківника блювання багаторазово повторюється, після нього пацієнт не відчуває полегшення, у блювотних масах помітні спочатку харчові залишки, згодом жовч, а на пізньому етапі можливі домішки фекалій (калова блювота).

Ознаки непрохідності кишківника включають затримку дефекації, здуття живота, невідходження газів, видима неозброєним оком перистальтика.

Зміни водно-електролітного балансу, показників кислотності середовища, що з’являються в результаті цієї патології, зневоднення засновані на порушенні перетравлення і всмоктування їжі та поживних речовин, виділення травних соків у просвіт кишківника. Щойно помітні зміни хімічного складу викликають порушення функціонування всіх внутрішніх органів. Також відзначається щоденна втрата до 300 г білків.

В ураженому кишківнику активізуються процеси гниття, що створює оптимальні умови для розмноження патогенних мікроорганізмів і накопичення токсинів, що виділяються. У здорової людини існують бар’єри, які перешкоджають всмоктуванню в кров токсинів, що виділилися в кишківнику. При непрохідності кишківника вони не функціонують, і більшість токсичних сполук потрапляє в кровоносне русло. У кишковій стінці утворюються осередки некротичного ушкодження, вміст виливається в черевну порожнину та розвивається гнійний перитоніт.

Всі ці симптоми без термінового лікування призводять до смерті пацієнта.

З появою перших симптомів непрохідності необхідно терміново звертатися до хірургічного відділення спеціалізованої клініки, де проводяться діагностичні процедури та лікування порушення. Необхідно пам’ятати, що до медичної консультації пацієнту заборонено приймати знеболювальні препарати, проносні, ставити клізму та промивати шлунок.

Для виявлення захворювання пацієнта направляють на такі обстеження:

• рентгенографія черевних органів;
• колоноскопія;
• ірригоскопія (рентгенографія кишечника за допомогою введення в нього контрастної суспензії барію);
• УЗД органів черевної порожнини.

При виявленні симптомів перитоніту показано термінову хірургічну операцію. У разі їх відсутності протягом доби можливе проведення консервативного лікування. При цьому пацієнту проводиться промивання шлунка та кишечника, зняття спазмів за допомогою спазмолітиків (дротаверин, атропін), знеболювання шляхом новокаїнової блокади. При паралітичній непрохідності застосовують засоби-стимулятори моторики (неостигмін). Крім того, внутрішньовенно вводяться сольові розчини відновлення електролітного балансу.

Якщо вжиті консервативні заходи не дали позитивного ефекту, виконується планова операція. Хірургічне лікування кишкової непрохідності спрямоване на усунення механічної перешкоди до нормального проходження кишкового вмісту, видалення ураженого відрізка кишки, профілактику рецидиву. У деяких випадках пацієнту показано діагностичну лапаротомію та резекцію виявлених у ході обстеження заворотів, спайок та інших порушень. За відсутності протипоказань проводиться оперативне видалення первинної пухлини, що спричинила гостру непрохідність кишківника. У разі термінальної стадії онкозахворювання, тяжкого загального стану пацієнта, наявності у нього асциту або інших протипоказань формується колостома – виведення відрізків кишки на передню стінку очеревини.

Поруч із формуванням стоми, можливе створення обхідного анастомозу, яким їжа переміщується, минаючи закупорену ділянку. При поліпшенні стану пацієнта за кілька тижнів проводиться повторна операція, під час якої всередині черевної порожнини створюється аностомоз.

У разі неоперабельності пацієнта можливе проведення ендоскопічного стентування, коли стент вводиться в ректальну кишку і встановлюється під контролем колоноскопії.