Імунотерапія раку - революція в лікуванні онкозахворювань

Імунотерапія раку — найновіший перспективний метод лікування онкозахворювань, принцип якого полягає в активізації імунної системи та відновленні її здібностей атакувати та знищувати злоякісні клітини. Препарати, які сприяють формуванню протипухлинного імунітету, відрізняються від традиційних хіміотерапевтичних засобів тим, що не мають високої токсичності, не впливають на різні системи організму.

• Історія імунотерапії
• Види імунотерапії
• Моноклональні антитіла
• Вакцини проти раку
• Неспецифічні ад’ювантні імунопрепарати
• Побічні ефекти
• Плюси та мінуси
• Імунотерапія при раку яєчників
• Імунотерапія при раку легені
• Імунотерапія при раку шлунка
• Імунотерапія при раку нирки
• Імунотерапія при меланомі

В результаті численних досліджень в області онкоімунології з’ясувалося, що у будь-якої людини постійно виникає велика кількість незрілих клітин із зміненою структурою, які є потенційно злоякісними. З цього випливає логічний висновок, що будь-якої миті кожен з нас може захворіти будь-яким видом онкопатології. Але, на щастя, насправді це не відбувається, оскільки імунна система розпізнає подібні клітини як чужорідні агенти та знищує їх. Рак розвивається у людей, у яких захисна система працює не на повну силу.

Саме ця особливість і наштовхнула дослідників на ідею розробки препаратів, що зміцнюють імунну систему, навчають її розпізнавати і руйнувати як поодинокі злоякісні клітини, що з’явилися, так і сформувалася пухлина.

Незважаючи на те, що ця методика лікування знаходиться в процесі вивчення, постійно виявляються свіжі факти і розробляються нові препарати, може <і>імунотерапія похвалитися більш, ніж столітньою історією. Поштовхом стало відкриття хірурга зі США Вільяма Колі, зроблене ним ще наприкінці XIX століття. Лікар виявив, що у онкопацієнтів, які перехворіли на скарлатину, розміри пухлини стали зменшуватися. Це спонукало лікаря створити першу у світі вакцину проти раку, засновану на ослаблених культурах збудників інфекції. Застосування цього засобу не викликало захворювання, але стимулювало вироблення протипухлинних антитіл.

Як це часто буває, роботи Коли зазнали жорсткої критики і були припинені. Створення імунопрепаратів для лікування онкозахворювань відновилося лише в середині минулого століття. У цей час відбувався бурхливий розвиток імунології, було відкрито інтерферон, інтерлейкіни, чинники зростання. Близько тридцяти років тому вперше виявили онкоген, відповідальний за зростання злоякісних клітин. З того часу наука просунулась далеко вперед, щорічно відкриваються нові онкогени, розробляються імунопрепарати, удосконалюються методи їх отримання.

Злоякісні клітини здатні кількома способами обманювати імунну систему, уникаючи її згубного впливу:

• вироблення недостатньої для розпізнавання імунітетом кількості чужорідних сполук;
• продукція агентів, що пригнічують активність імунної системи;
• дія мікрооточення освіти — пухлина може бути оточена клітинами, що виробляють пригнічуючий імунітет сполуки.

Для активізації імунної системи та озброєння її повним арсеналом для боротьби з раковою пухлиною та призначена імунотерапія. На сьогоднішній день існують такі різновиди цього методу лікування:

• моноклональні антитіла – специфічний вплив на злоякісні клітини антитіл, отриманих з клітин, що належать до одного клону. Таким чином, імунопрепарат атакує тільки одну мішень — з’єднання пухлинної клітини, до якого він специфічний;
• клітинна імунотерапія – відібрані у пацієнта імунні клітини програмуються на розпізнавання та знищення певних елементів пухлини, після чого з цих клітин виходить клон і вводиться назад в організм. У результаті навчені клітини виявляють високу агресивність по відношенню до новоутворення, сприяють його зменшенню та повному усуненню;
• інгібітори переважних імунітет сполук (контрольних точок) — функція цих речовин полягає у перешкоді атаки імунною системою здорових клітин. Пухлинні клітини часто маскуються за допомогою подібних сполук. Після того, як імунопрепарат усуває цей захист, злоякісне новоутворення доступне для імунної атаки;
• модулятори функціонування імунної системи — до них належать неспецифічні імуностимулятори (інтерлейкіни, інтерферони, фактори росту);
• протипухлинні вакцини — засновані на введенні в організм пацієнта сполук, що стимулюють вироблення злоякісних клітин для формування імунної відповіді. Вперше подібна вакцина була розроблена у США у 2010 році.

Цей різновид імунотерапії по праву вважається проривом у лікуванні онкопатології. Моноклональні антитіла спрямовано діють на певну сполуку, в достатній для виникнення імунної реакції кількості, що виробляється тільки злоякісними клітинами.

Моноклональні антитіла виявляють різну дію:

• усувають маскування пухлинних клітин, роблячи їх доступними для імунної системи;
• певно маркують злоякісні клітини, сприяючи їх розпізнаванню імунітетом;
• ушкоджують мембрану пухлинних клітин;
• пригнічують зростання освіти і постачають його кровоносних судин;
• руйнують саме онкоутворення.

Залежно від механізму дії, моноклональні антитіла можна розділити на дві групи:

• некон’юговані – самостійно вражають новоутворення;
• кон’юговані – до цих таргетних препаратів приєднуються радіоактивні частинки або молекули хіміотерапевтичного засобу для транспортування до злоякісної клітини. Таким чином поєднуються два методи лікування: імуно- та радіотерапія, імуно- та хіміотерапія.

На сьогоднішній день розроблено велику кількість вакцин, дія яких спрямована проти злоякісних пухлин. Виділяють такі групи вакцин:

• клітинні – засновані на цілих злоякісних клітинах, отриманих у конкретного пацієнта або у хворого з таким же типом раку. Клітини не здатні ділитися, тому не можуть дати початок оухолі, стимулюючи продукцію специфічних антитіл;
• антигенні — активним компонентом є антиген, отриманий із пухлинної клітини (нуклеїнові кислоти, пептиди).

Відрізняються загальностимулюючою дією на імунну систему. Використовуються як ад’юванти, що застосовуються в комплексі з іншими засобами з метою посилення специфічного протиракового імунітету. В онкологічній практиці застосовуються:

• цитокіни — пептидні молекули, що впливають на активність та поділ клітин імунної системи (інтерлейкін-2, α-інтерферон, сарграмостин);
• імуномодулятори – ревлімід, талідомід, вакцина БЦЖ.

Однією з переваг імунотерапії є надання руйнівної дії виключно на злоякісні клітини, при цьому не впливаючи на здорові. У такому разі виразність та кількість побічних ефектів зводиться до мінімуму. Однак досить висока ймовірність аутоімунних реакцій, коли імунна система починає атакувати здорові клітини власного організму. При цьому у пацієнтів виникають:

• шкірні реакції: почервоніння, висипання, набряклість, підвищена світлочутливість, сухість;
• нудота, блювоти;
• зниження артеріального тиску;
• утруднене дихання;
• слабкість, запаморочення, головний біль;
• ознаки ГРВІ: висока температура, кашель, розбитість;
• утворення хворобливих виразок на слизовій ковтці та ротовій порожнині, які, як правило, проходять протягом одного-двох тижнів після завершення курсу;
• набряклість ніг;
• скупчення в організмі надлишків рідини, за рахунок чого відбувається підвищення ваги;
• кишкові розлади (діарея).

У числі основних переваг методу можна виділити:

• позитивний результат лікування у разі неефективності інших терапевтичних методів;
• посилення дії інших лікарських засобів та методів;
• ефективна дія на термінальних стадіях захворювання;
• мінімальна кількість та вираженість побічних ефектів;
• пролонгований лікувальний ефект;
• низька ймовірність рецидивів.

Недоліки імунотерапії:

• неефективність у деяких випадках;
• неможливість повністю усунути новоутворення — часто вдається лише сповільнити збільшення розмірів пухлини;
• можливе зниження ефективності препарату в процесі тривалого лікування;
• висока вартість.

Цей вид онкопатології відрізняється високою ймовірністю метастазування, частою появою рецидивів, слабкою чутливістю до багатьох хіміотерапевтичних препаратів. Добре зарекомендував себе препарат Авастин (бевацизумаб), який входить до групи моноклональних антитіл. Чинний компонент засобу блокує фактор зростання судинного ендотелію. Ця сполука виробляється злоякісними клітинами для стимуляції зростання кровоносних судин, необхідні постачання пухлини поживними речовинами і киснем.

Сьогодні проводиться активна робота з розробки та клінічних випробувань нових імунопрепаратів для цього виду онкозахворювань (протипухлинні вакцини, моноклональні антитіла, імуномодулятори та ін.)

За частотою народження цей вид онкології лідирує серед пацієнтів-чоловіків і займає третє місце у жінок. Рак відрізняється високою агресивністю, захворювання найчастіше діагностується на 3-4 стадії, які, як правило, неоперабельні та не реагують на багато терапевтичних методів. За статистикою, п’ята частина смертей від онкозахворювань припадає саме на рак легені.

Для лікування використовуються препарати групи моноклональних антитіл Пембролізумаб (Кейтруда), Ніволумаб (Опдиво), Атезолізумаб (Тецентрик).

На початкових стадіях пацієнтам проводиться хірургічне лікування, хіміо- та радіотерапія. На 4 стадії, при виявленні метастазів, ремісія малоймовірна, лікування спрямоване зменшення розмірів освіти, уповільнення його зростання, максимальне продовження життя.

У таких випадках досить високу ефективність виявляють рамуцірумаб та трастузумаб. Також проводиться дослідження таргетної терапії за допомогою моноклональних антитіл, клітинної імунотерапії, розробка протипухлинних вакцин.

Застосовуються такі групи імунопрепаратів:

• інгібітори молекул, що перешкоджають розвитку аутоімунних реакцій (контрольних точок) – ніволумаб (опдиво);
• цитокіни — пептиди, що посилюють протиракові функції імунної системи (інтерлейкін-2, α-інтерферон).

Злоякісне утворення шкіри, що виявляє високу агресивність, раннє метастазування і частіше пухлин інших видів, що призводить до летального результату. Після виявлення метастазів більшість терапевтичних методів є слабоефективними.

На 3 та 4 стадіях проводиться лікування Пембролізумабом (Кейтрудою), Ніволумабом (Опдиво), Іпілімумабом (Ервоєм).