Пролапс тазових органів: лікування опущення органів тазу

Пролапс тазових органів — це стан, при якому відбувається зміщення одного чи кількох органів малого тазу вниз, за межі їх нормального анатомічного становища. Найчастіше страждають жінки, особливо після пологів, при тяжких фізичних навантаженнях чи період менопаузи.

Зниження тонусу та ослаблення м’язів тазового дна – одна з основних причин цього стану. Без своєчасної діагностики та лікування пролапс може прогресувати, викликаючи виражений дискомфорт та знижуючи якість життя.

Вартість гінекологічних послуг у клініці «Добрий прогноз»

* Акційна вартість прийому гінеколога можлива у лікаря Ковалишиної Н.В. та Янчевської Г.О.

Органи малого тазу у жінок включають:

• Матка та шийка матки
• Сечовий міхур
• Уретра
• Пряма кишка
• Піхва

Кожен із цих органів утримується в правильному положенні за рахунок м’язів тазового дна, зв’язок та фасціального апарату. Якщо підтримуючий апарат слабшає, виникає ризик пролапсу органів малого тазу.

Опущення органів малого тазу найчастіше виникають при поєднанні кількох факторів. Серед основних причин:

• Вагітність і пологи – особливо багатоплідні або що супроводжувалися травмами.
• Вікові зміни – зниження еластичності тканин та гормональні зрушення у менопаузі.
• Надмірні фізичні навантаження – важка праця, постійне підняття тяжкості.
• Надмірна вага та ожиріння – збільшують внутрішньочеревний тиск.
• Хронічні запори та кашель – регулярне напруження послаблює тазове дно.
• Генетична схильність – вроджена слабкість сполучної тканини.

Клінічна класифікація пролапсу органів малого таза ґрунтується на ступені їх зміщення щодо анатомічної норми. Прийнято виділяти чотири стадії:

• I ступінь – незначне зміщення органів вниз, що не доходить до переддвер’я піхви. Симптоматика, як правило, відсутня чи має неспецифічний характер.
• II ступінь (пролапс тазових органів 2 ступеня) – часткове випирання органу у піхву або до рівня її входу, частіше проявляється відчуттям тиску, тяжкості, дискомфорту.
• III ступінь – виражене випадання, при якому орган виходить за межі статевої щілини при фізичному навантаженні або навіть у спокої.
• IV ступінь – повний пролапс, при якому орган повністю розташовується поза піхвою.

Ступінь порушення корелює з вираженістю симптомів та ступенем функціональних розладів.

Діагностика ґрунтується на поєднанні огляду та інструментальних методів. Основні етапи включають:

• Гінекологічне дослідження в положенні лежачи і стоячи з оцінкою рухливості стінок піхви, матки, сечового міхура та прямої кишки.
• Ультразвукова візуалізація органів малого тазу, включаючи трансвагінальне та трансабдомінальне дослідження.
• Магнітно-резонансна томографія застосовується при анатомічно-складних випадках або необхідності уточнення залучених структур.
• Уродинамічне тестування за наявності скарг із боку сечовидільної системи.
• Стандартизовані опитувальники, спрямовані на об’єктивізацію скарг та оцінку впливу симптомів на якість життя.

Комплексна оцінка дозволяє встановити ступінь пролапсу, визначити залучені анатомічні структури та спланувати індивідуальний підхід до лікування.

Вибір лікувальної тактики залежить від вираженості анатомічних змін, клінічної картини та репродуктивного статусу пацієнтки.

Консервативні підходи

Застосовуються переважно при І-ІІ ступені пролапсу, а також при протипоказаннях до хірургічного втручання:

• Терапевтичні комплекси вправ, створені задля зміцнення м’язів тазового дна (зокрема методика Кегеля). Ефективність може посилюватись із застосуванням методик біологічного зворотного зв’язку.
• Фізіотерапевтичні методики, включаючи електростимуляцію слабких м’язів тазового дна.
• Використання вагінальних песаріїв — тимчасове або тривале підтримуюче рішення, особливо актуальне при неможливості оперативного лікування.
• Локальна гормональна терапія у жінок у постменопаузі — сприяє поліпшенню трофіки слизових оболонок та стану сполучної тканини.

Хірургічне лікування

Оперативне втручання рекомендується при пролапсі III-IV ступеня, або при неефективності консервативної терапії. Можливі такі методики:

• Передня та/або задня кольпорафія – відновлення анатомії стінок піхви з використанням власних тканин.
• Лапароскопічна фіксація органів малого тазу, у тому числі сакровагінопексія.
• Застосування синтетичних сітчастих імплантів обговорюється індивідуально, з урахуванням потенційних ризиків та можливостей.
• Комбіновані реконструктивні операції, що включають відновлення зв’язкового апарату, фіксацію матки або купола піхви, усунення супутніх грижових дефектів.

Остаточне рішення про вибір методу приймається після комплексної оцінки анатомо-функціонального стану.

Профілактичні заходи спрямовані на збереження функціональної спроможності м’язово-зв’язкового апарату тазового дна та зниження факторів ризику розвитку пролапсу. Розглядаються такі напрямки:

• Оптимізація маси тіла з метою зниження хронічного внутрішньочеревного тиску.
• Профілактика запорів як чинника постійного напруження: включає нормалізацію режиму харчування, гідратації та моторної активності.
• Зниження фізичних навантажень, особливо пов’язаних з підйомом тяжкості в післяпологовому або післяопераційному періодах.
• Регулярна рухова активність, орієнтована на загальнозміцнюючі та стабілізуючі вправи.

Збереження еластичності та трофіки тканин у пери- та постменопаузальний період, включаючи місцеве застосування естрогенів за показаннями.